Мое рідне село
Село Ценява входить до складу Коломийського району, розташоване на відстані 5 км на північний схід від Коломиї біля автомагістралі Коломия-Городенка над потічком Вільховець ( ліва притока Пруту ).
Свою назву село отримало від потоку Ценявка. В ІІ половині ХІХ ст. потік змінив назву на Вільховець, залишивши початкове найменування лише у верхній частині ( околиці с. П’ядики ).
За легендами існує ще одна версія назви села, що ніби-то граф Йосип Потоцький називав навколишні поля “Це НІВи мої”. Тому і старожили села і сусідніх сіл називають село не Ценява, а Ценів.
Площа села з угіддями становить 1209 гектарів.
Початок виникнення села Ценява описав орендатор села П’ядики, громадський скарбник Станіслав Кривокульський у своєму заповіті, складеному 13 березня 1781 р. в присутності бургомістра Коломиї Теодора Голотки.
… На почату ХVІІІ ст., коли власником Станіслава і частини Покуття, в тому числі П’ядик, був коронний гетьман Йосип Потоцький, на грунтах, званих “міським урочищем над Ценявкою”, які належали Коломийським міщанам, була закладена пасіка. Всю місцевість огороджено, бджоли на годівлю було завезено з Корнича.
Коли орендарем Коломийського староства став краківський каштелян Павло Бенуа, Йосип Потоцький наказав побудувати тут першу стодолу, що свідчило про право управління орними землями і на господарське використання луків.
Наступним кроком було заселення цієї території. У 1751 р. Йосип Потоцький поселив тут Федора Веригу з Корнича та Григорія Томенчука з Сопова. Вони завели господарство.
Станіслав Кривокульський бажав затвердити дальший розвиток поселення, тому побудував фільварок і водяний млин з греблею на правому березі річки Ценявки.
З 1781 р. в різних документах село згадується під назвою Ценява.
Поступово Ценяву заселили поляки, русини-українці, євреї. “Список душ” Коломийської парафії (йде мова про парафіян римо-католицької віри) вказує, що в 33 будинках Ценява проживали 38 родин – всього 197 осіб.Через 100 років в 1880 р., в Ценяві мешкали 1052 жителі ( поляків – 589, українців – 395, євреїв – 68 ). В селі діяла греко-католицька церква Воздвиження Чесного Хреста.
В кінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. власником ценявських земель був Костянтин Сівіцький – один з відомих організаторів східно-карпатського туризму, який 27 років очолював коломийський відділ “Чорногорського Товариства Татр”.
При в’їзді в село зі сторони Коломиї в кінці ХІХ ст. пан Сівіцький встановив кам’яний хрест, який в 50-х роках ХХ ст. був зруйнований. В 1990 р. на цьому місці з ініціативи і активної участі жителя села Саєвича Володимира Васильовича була збудована капличка.
В 1942 р. в урочищі Толока була висипана символічна могила борцям за волю України, яка в 1947 р. зруйнована. В 1991 р. навпроти каплички по ліву сторону дороги виросла нова стрілецька могила.
За 2 км на схід від села в урочищі Плита в специфічному природному заглибленні діаметром 200 м розташоване джерело. Його часто відвідували люди, щоб скористатись чудодійними лікарськими властивостями води. Нею вони виліковували хвороби очей і багато інших захворювань. За переказами тут колись було село і красива дерев’яна церква. Одного недільного дня під час служби церква разом з прихожанами провалилась під землю. В пам’ять про цю подію люди встановили хрест, а джерело почистили і побудували дерев’яну криницю.
В останні роки ХІХ ст. Ценяву пересікла залізнична колія Ділятин-Стефанівка.
На початку ХХ ст. громада римо-католиків, що нараховувала близько 500 осіб, вирішила побудувати цегляний костел. Коломийські муляри Ожко, Кароль та Йозеф Тимочкові в 1904 р. збудували костел, який було освячено в 1905 р.
Після І світової війни Ценява була невеликим селом у Східній Малопольщі. Шематизм Станіславської єпархії за 1925 рік повідомляє, що в селі жили 811 греко-католиків, 603 римо-католиків, 32 євреї. Незважаючи на етнічні відмінності, люди жили в злагоді, без конфліктів. Багато родин було мішаних.
На південь від села (нині – військове летовище) в 1920 р. оселились 16 родин польських колоністів, які, за спогадами Флоріана Цюруся, були вихідцями з Мазовії та села Святого Йосифа (нині – с.Сідлище). Вони збудували своє поселення, яке пізніше злилося з селом Ценява.
При підтримці польського уряду та пана К.Сівіцького в 1922 році в селі було побудовано польський культурно-просвітницький центр – “охронка”, де розмістились школа, читальня, агрономічна школа, каса взаємодопомоги під керівництвом Степана Гриновецького. Тут збиралась молодь, діяв хор. В 30-і роки ХХ ст. в селі активно діяла “Просвіта”, учасниками якої були Томенчук Гнат, Томенчук Микола, Партицький Ілля, Томенчук Яків. При підтримці церковної громади члени “Просвіти” поряд з церквою в 1936-1937 р.р. побудували свій культурно-просвітницький центр, який дістав назву “Скала”. Цей будинок використовувався як клуб до 1970 року, коли в селі був побудований сучасний Будинок культури.
До 1939 року більше половини орної землі села належало поміщиці Павліні Кунцовій. Окремі жителі села – Галайчук Юрій, Томенчук Василь, Карковський Василь, Саєвич Михайло, Палій Іван, Карковський Михайло, Слоньовський Йосип, Марціновський Йосип, Гриновецький Степан мали від 8 до 18 моргів землі. Решта селян володіли невеликими клаптиками землі. Багато із них вирушали на пошуки кращої долі в Англію, Канаду, Бельгію, Німеччину.
Серед жителів Ценява великим авторитетом користувались стельмах Мельничук М., ковалі Герелюк Р. та Томенчук М., швець Марціновський Іван, акушери Федорів М. та Гриновецька З.
У вересні 1939 р. територія Західної України була загарбана Червоною Москвою. Кращих селян-газдів – Карковського Михайла, Марціновського Йосипа, Гриновецького Степана, Слоньовського Йосипа, а разом з ними переселенців-мазурів Вілька, Антона було вивезено в Сибір.
В 1939 р. на селянських землях від Корнича розпочато будівництво військового летовища. За роки фашистської окупації 26 юнаків і дівчат були вивезені на роботу до Німеччини. 96 односельчан воювали на фронтах з гітлерівськими військами, 57 з них загинули на полях битв у Прибалтиці, Польщі, Пруссії, Чехії. В пам’ять про них у 1981 році в центрі села було споруджено пам’ятник скорботи.
В 1947 році в будинку вивезеного в Сибір Вілька була створена лікарня на 10 ліжок, а після реконструкції та добудови маєтку поміщиці Павліни Кунцової її перенесено в це приміщення. Сьогодні це – фтізіопульмонологічний диспансер на 100 ліжок, який з 1953 року очолює Народний лікар України Крайник Б.І.
У 1992 році громада римо-католиків при матеріальній підтримці жителів Польщі, які виїхали з Ценяви в різні часи, відновила діяльність костелу, а 2 липня 1998 року його було освячено вдруге.
Сьогодні село Ценява нараховує 1648 жителів, 16 вулиць, діють православна церква (побудована в 1808 р.), римо-католицький костел, Будинок культури, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 7 магазинів, МП “Ценів”, АПФ “Надія”, фтізіопульмонологічний диспансер.
Залишити відповідь